Геническ — город на Азовском море

Сумую. Краю рідний,
Ти квітнеш в моїх снах,
І б’є набат в серцях
Дзвон, мов поломінь, мідний.

Я чую гордий шум прибою.
Ні грім серпневої грози,
Ні кришталевої грози
Не порівнять мені з тобою.

Чому так любо серце крає,
Спів жайоронка у блакиті.
Крізь мрії, лозами сповиті
До Батьківщини шлях звертає.

Вже носить доля, мов билину
Мене, та у чужих містах
Перлину згадую в степах,
Що прикрашає Україну.

Великі нащії простори,
Здобуті в боротьбі віків,
Политі кров’ю ворогів.
Лан золотий, гаї і гори.

А в глибині дущі людської
Горить любов до рідних місць,
І спалахне вона, лишись
Один серед землі чужої.

Та знову сниться Рідний Дім,
Знов бачу стежку степом сивим,
І з вітром говорю шумливим.
Мій краю світлий, як пишаюсь їм!