"Яблуня скраю лiтечка "
· · · · ·
Азовське море .Піниться блакить,
Крикливі чайки падають на хвилі,
Красу таку не можна не любить
А надто в літні пляжі гомінливі,
Де сонце нас об'єднує усіх,
Ми, як один,—громада промениста—
Гостинно хвилі котяться до ніг
З відкритим серцем сонячного міста.
· · · · ·
Як світить місяць вздовж протоки
І виграє промінням золотим!
Компліменти сяйва на всі боки
Поглядом дарує молодим.
Молодик, а через те й гарячий,
Посвiтив — I заховавсь кудись...
У коханні хто із вас незрячий
У свічадо місяця вдивись !
· · · · ·
Жити хоче травинка кожна
Між людьми ворожнечі—страх,
Ну хіба отак, люди, можна —
Адже небо—єдиний дах.
Вже брат брата трясе, мов грушу,
Вже і дружба чомусь не та...
Коли топчуть народу душу—
В звірство людство перероста...
· · · · ·
В полі криниця,
В ній чиста водиця,
Тож пригощайтесь,
Хто хоче напиться...
Холодом віє у спеку
З криниці;
Іскрами світяться
Краплі водиці.
Пийте і завжди
Бувайте здорові,
Це вам дарунок
Земної любові.
Сил набирайтесь,
Господарі поля—
Хай на врожай
Буде щедрою доля.
Ви заслужили
Високого слова,
Ви—хлібодари—
В тім щастя основа.
Щоб колосились
Жита і пшениці,
Вічна наснага душі -
Із криниці.
· · · · ·
ПАМ"ЯТI БАТЬКА
Повторював нам оатько змалку
І ми вчимо своїх дітей:
"Любіть Вітчизну ніжно, палко.
Учіться розуму в людей".
Ми знаємо ціну роботі,
Бо працелюбами зросли.
Ми в найекрутнішім повороті
До батька на пораду йшли.
Оті настави завжди з нами.
ї скільки в них було тепла,
Що залишились но словами—
В них істина добром зросла.
Вже сивина вкриває скроні.
Ростуть онуки -час іде,,.
Науку й батьківські долоні
Ніхто не зрадив з нас ніде.
· · · · ·
МIЙ ДІД
А діда я свого не пам'ятаю,
Що дивиться із фото на стіні.
Від батька я лише про нього знаю,
Про мужність в громадянську, на війні.
Вклонялись йому люди шанобливо,
Бо дід мій, Федір, руки майстра мав,
Які копав криниці всім на диво.
А у одну упав і вже не встав...
Коли проходжу повз оту криницю,
Загляну—холод купчиться на дні.
Вода—сльоза і дідові очиці
Стежки добра висвічують мені.
· · · · ·
ПАМ'ЯТЬ
Стрункі тополі, верби довгокосі
Та обеліски—в кожному селі.
І крізь роки болять, хвилюють й досі
Воєнні рани, спогади—жалі.
Ростуть нові споруди і тополі
На згарищах минулої війни—
Залічують сліди тяжкої долі
Батьків нащадки — праведні сини.
Зірками світять горді обеліски,
Щоб пам'ять була вічна і жива.
Шумлять від вітру молоді берізки
Й скорботності п'янка полин-трава.
Схили, юначе, голову в мовчанні,
До обеліску квіти поклади.
Тут впав солдат в останньому світанні,
Щоб ми були щасливими завжди.
· · · · ·
НА ЗАХИСТ РІДНОЇ МОВИ
З великим смутком думка визначає:
Втрачає щось наш український дух,
Якщо нутро міщанське тіло має—
Його не збудить і народний Рух.
І є такі, що сором їх не мучить,—
В своє минуле зламують містки,
І батько сина мови не научить,
Бо й сам її не знає вже таки.
Де ж пісня наша і коріння роду?
Чому своє—далеке і чуже?
І хто повинен це сказать,народу:
і «Іди вперед, а не поззи вужем!».
Так хто ж ми є? Ростем, як дереза,
Надломлені і тліємо, як хмиз?
На скрижалях історії сльоза—
Летимо вгору й падаємо вниз.
Лікуєм рани, правим пізню тризну,
Терплячі, сильні, без личини зла.
І треба так любити нам Вітчизну,
Щоб мова й пісня рідною була.
· · · · ·
ГОРОСКОП
Хто сказав, що Всесвіту ми діти
І керують нами—звідтіля?
Сумувати нам, а чи радіти—
Цей кросворд розгадує Земля.
Гороскоп характер визначає,
Прогнозує радість чи біду
Кожен на собі з нас відчуває
Зірку, що сія нам на роду.
· · · · ·