Чим більше живу тим більше переконуюсь в тому,
що уявна стіна, яка відгорожує біле від чорного, добро від зла, правду від неправди, стає все тоншою та прозорішою.
Хоча поспішаю вибачитись перед молоддю, вони, можливо, ніколи і не створювали
і ніколи не уявляли цих стін, бо в їхньому житті не було агресивних комуністичних та фашистських ідеологій , які створювали тип людини з чорно-білим сприйняттям світу.
А зараз інтернет ! - і цим майже все сказано. Але ж і інтернет хтось творить
? Інколи деякі прояви життя хочеться відчути на дотик, помацати, опинитись в самому центрі історії, щоб власне відчути напружений шалений тиск подій які
навколо тебе. Це вже про Евромайдан.
Коли В.Янукович за три дні до Вільнюського саміту відмовився від европейського
напряму, до якого нас так настійно агітували регіонали, громадяни України зрозуміли раптом, що їх нагло "кинули".
А тут ще й Азаров визнав що крокуючи до благополуччя, ми десь схибили і
тепер все залежить від Росії і все стало, все погано і десь треба негайно залучити 15 мільярдів кредиту.
І взагалі, тим бідам немає кінця і виходить що треба міняти владу і
розпочинати все з чистого аркуша.
З моменту проголошення результатів саміту, події в Київі почали розгортатись
так миттєво що за ними не встигали основні канали ТБ. Само собою виникло бажання побачити все власними очима. Зустрівшись с приятелем Анатоліем,
вирішили - треба їхати. звернулись до Миколи Івановича Стародубцева авторитетну людину в Генічеську яка представляє партію Удар В.Кличка.
Так створилась невеличка делегація з декількох чоловік , яка ввечері злопамьятної п"ятниці відправилась до Київа.
Вже по дорозі до Київа звернули увагу на те що пасажири потягу не дуже
веселі і аж занадто серйозні. Пізніше виявилось що на те була причина, - саме тіеї ночі беркутівці били дітей та калічили всіх - і малих і старих.
А вже зараз шукають винних, влада виправдовується - нібито "коммунальщики попросили очистить место под йолку". А отримали у відповідь багатотисячне
скандування Майдану - "Президента на йолку, президента на йолку"
Ранок у суботу видався теплим та сонячним. В метро було багато людей з
накинутими на плечі прапорами з жовто-блакитними стрічками на верньому одязі.
Молоді люди голосно вітаються "Слава Україні Героям слава". Ближче
до Майдану групи людей, йдучи, співають неголосно "Ще не вмерла Україна". Вражає що за час перебування в Києві ми не чули жодного мату, жодної сварки чи якихось розборок.
Повне розуміння загальної мети, заради якої все це твориться -
це мітинг на Майдані та демонстрація єдності народу та оппозиції.
Якщо хтось подумає що Київ українізований та націоналістичний , -
не сказав би так бо більша частина киян розмовляє все ж таки російською мовою. Але все так органічно відбувається і мова і гасла і історичні
символи, які не сприймались категорично, - все так переплелось разом. Нікого не дивує чому якийсь дідок несе прапор УПА а інший червоно-чорний,
всі розбіжності - в сторону, все покладено на алтар єдності.
Жодного разу не чув і не відчував антиросійських настроїв, це другорядна
тема яка нікого не хвилює, всі знають що винуватці тут, в Україні.
Наша колона формувалась біля пам"ятника Т.Г.Шевченко. Його підніжжя
було геть обліплено студенською молоддю та телеоператорами. Над головами море прапорів - тут і білі і свободівські і малиново-чорні.
Весь ций простір густо наповнений низьким та потужним гулом який
не припиняється ні на хвилину. Людська маса аморфна та нестійка, хтось кудись йде, штовхається, вибачається.
Під час руху стяги переплітаються у купу, ось і задача, спробуй щоб
було і красиво і щоб не дай Боже зачепитись за тролейбусну електролінію.
Над головою великого Тараса весь час в"ється в повітрі маленький
літачок (з дві долоні), він щось знімає, вибирає ракурс, піднімається вище або нижче, потім його бачили на Хрещатику.
Обабіч проспекту тисячі киян які скандують банду геть, владу геть та інше.
На Хрещатику весело, багато молоді та дітей вдягнених в національні костюми.
На площі стоїть голий металевий каркас ялинки до самого верху обліплений
плакатами з антівладними посланнями.
Її вже прозвали "йолка на крові", тепер вона вже стала, на жаль, одним
з трагічних символів Євромайдану.
Багато людей 50-60 річних за віком поводять себе значно стриманніше,
вони розуміють всю складність подій, які відбуваються.
Про складний та довгий процес зміни влади говорили і лідери опозиціі
Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок.
Так, в промовах, в музичних виступах ("Океан Ельзи" та "Гайдамаки")
проходять години, багато зморених, просто з дороги людей покидають Майдан а на зміну їм приходять інші люди. Приходять кияни приносячи з собою каву, чай, їжу, теплі речі.
Майдан існує, Майдан живе.
Гомон Микола, генічанин
Николай Гомон. Геничане на Евромайдане
