Фрагменти творів школярів
«Що я пережив під час німецької окупації»
Найбільше постраждало єврейське населення на окупованих
територіях. Страшна доля спіткала тисячі євреїв області, що були розстріляні
фашистами. Учениця 8-го класу Генічеської школи Галина Семічева
розповіла в своїй роботі ось що:
“Был вывешен приказ: о том, что все евреи должны одеть
шестиконечную звезду и ходить на самые грязные и на самые тяжёлые
работы; никто никуда не смеет передвигаться. Как тяжело было
смотреть, как немцы издеваются над ни в чём неповинными людьми,
заставляя их выполнять самые грязные и тяжёлые работы, подгоняя
дубиной и прикладом.
Начались массовые расстрелы: расстреливались евреи,
расстреливались семьи партизан, расстреливались люди, которые тем или
иным проявляли свой патриотизм и любовь к своей Родине.
Я никогда не забуду того момента, когда двенадцатилетнего Борю
вели на расстрел и он, прощаясь, говорил своему другу Ибрагиму: «Ибрагим,
пойди возьми все мои игрушки, ведь они теперь мне больше не пригодятся».
А на третий день, после занятия города этими варварами, первой
была повешена партизанка, пришедшая в город по заданию – врач Горбачёва
Мария Яковлевна. Труп её висел в центре города с таблицей на груди: «Так
мы поступаем с партизанами». Панический ужас охватывал всех
проходящих при взгляде на эту мученицу”.
Кузьмін – учень 6-го класу Генічеської школи:
“Мого дяді жінка була єврейка. Одного цього слова досить було щоб
усе зрозуміти. Її багато разів заарештовували з усією сім’єю. Я не можу
зрозуміти, яким чудом вона лишилась жива. Почалася вербовка у Німеччину.
Мою сестру двоюрідну забрали не дивлячись на те, що їй було 13 років. Ми
мали від неї листи. Вона писала, що їй там дуже погано, що коли був наліт
на те місто, в якому вона живе, міна попала у їх будинок.
Вона була зі своєю
хазяйкою у погребі, а коли вилізли – от міста нічого не лишилося. Так ми
прожили під німецькою підошвою 2 роки, так ці два роки я буду пам’ятати
все своє життя”.
Ось ще одна повна болю та недитячого трагізму розповідь про “новий
німецький порядок” в рідному Генічеську дівчинки на прізвище Єременко:
“16.09.1941 року в наше місто зайшли німці, і почалося ганебне
життя під німецьким чоботом. В перші ж дні почався грабіж, поругання
над людьми, розстріли.
З вигуком “Комуніст” заскочили к нам німці і, побачивши добрі меблі
почали витягати її. Зламали софу і знайшовши там літературу кидали її, і з
сміхом топтали чобітьми.
Через кілька днів з’явився приказ – всім покинути
місто, і ми, пішли в поле. А німці з більшим ентузіазмом почали грабувати
місто.
В полі ми жили, зробивши собі маленькі шалаші, із сорго. По полю
їздили німці, забирали євреїв, знущалися з них, а потім зібрали їх всіх докупи,
і розстріляли, не пощадив нікого.
Через місяць ми змогли зайти в місто. В
місці усе було побито, на вулицях валялися розбиті шкафи, стільці і т. п. У
садку висіли троє ні в чому неповинних людей.
На грудях в них було написано:
“Так буде з шпіонами, партизанами, саботажниками”. Почалися поголовні
арешти. В городі відкрилася школа, але німці закрили її, їм не надо було, щоб
з нас вийшли культурні люди.
Усю молодь брали в Німеччину насильно, а в
газетах писали, що це добровільні набори. Щоб не попасти в Німеччину, всім
надо було ховатися. Німці ненавиділи руських людей. Вони увесь час думали,
як вони будуть господарювати на Вкраїні, а ми будемо їх рабами.
Но не
сталася їх надія, через 25 місяців після їх вступлення в місто, вони оставили
його. Вони всім людям приказали з’явитися в особе місто, і погнали всіх з
собою. Хто зостанеться – буде розстріляний – казали вони. Я з матір’ю,
зосталась в городі, жутко було бачити, як ці кровожадні собаки гнали всіх:
і старих, і малих. Усі плакали, а ці звірі стояли коло людей, фотографували
їх, і увесь час сміялися. Через кілька днів німці почали усе палити. Ми не
змогли більш це переносити, усі утікли в поле. Там ми пробули усю ніч. Город
увесь був в полум’ї, в диму.
Навкруги нас усе летіло в воздух. Німці рискали по
селам, та палили все що їм попадалося під руки. На утро ми почали
посуватися в місто. В місті вже були червоні війська.
Кругом люди плакали
від радощів, народ товпився коло червоноармійців, цілував їх, сміявся з ними.
У всіх на очах були сльози”.
Фрагменти листів остарбайтерів на батьківщину
З листа Віри Беличенко до батьків у м.Генічеськ
19 вересня 1943 р.
Здравствуйте дорогие мои папочка, мамочка и бабушка!
Мы живы и здоровы. Мама, письма мы недавно ваши получили, а
также и посылки, за которые вас очень благодарим.
Мама, вы спрашиваете на
каком заводе мы работаем? На алюминиевом.
Это маленький завод, стоит
всего 3 печи и выплавляют алюминиевые чушки, затем они охлаждаются,
складывают в штабеля и отправляют в вагонах на другие заводы. Вот на этих
печах работает Женя, а я сортирую алюминий, складываю в штабеля…
Мы здесь живем и кушаем хорошо, за нас не переживайте. Дожди
идут, но не часто, в месяц раз…
Мама, как хочется уже домой, поговорить с вами, увидеть вас, вы уже
наверное постарели. До свидания. Целую вас всех. Дочь Вера.
ДАХО, ф. Р – 2244, оп. 1, спр. 1, арк. 30.
З листа Валентини Деркач до батьків у м. Генічеськ
17 грудня 1942 р. Дюссельдорф
Добрый день дорогие мои папа, мамочка, братик Колечка!
Мы здесь уже 8 месяцев, а получали только по 1 открытку.
Мамочка, вы наверное знаете, как нам здесь и в каком мы находимся
положении…
Мамочка и папа за нами не волнуйтесь и не думайте, что нам тут
холодно и что мы раздеты. Нет, есть у нас все, хоть и не очень хорошее, но
переодеться есть во что. Вшей не завели и грязные не ходим.
Алеша работает
на старом месте сапожником у коменданта лагеря. У него есть пальто,
теплое, хорошее. А я работала на заводе 8 месяцев, а теперь ставят в
комнатах убирать, словом я стала уборщицей.
Мамочка, на заводе очень
плохо работать, работа грязная и тяжелая. Мама и папа, нас здесь каждый
день бомбят. Как выйдешь из подвала, кругом везде горит, а мы сидим в
середине…
Сейчас мы работаем с полвосьмого до полшестого, кушаем два раза в
день. В обед 2 половника супу с капустою или с кольраби, мы ее дома не
знали, а здесь кушать пришлось…
Нас Алеша поддерживал немного, как сапожнику приносят ему
починить и хлеба несут…
Пока до свиданья.
Ждем ответа. Валя
ДАХО, ф. Р – 2244, оп. 1, спр. 1, арк. 154.
Херсонщина за часів
нацистської окупації 1941 – 1944 рр.
Добірка документів
ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ КОМПЛЕКС
«ШКОЛА ГУМАНІТАРНОЇ ПРАЦІ»
ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ
Бібліотечка архіву: Випуск 13
СХВАЛЕНО
науково-методичною радою
держархіву Херсонської області
Протокол від 14.04.2010 р. №
|